Клуб Анонімних Туристів

Перше правило Клубу Анонімних Туристів:
Нікому не розказувати наскільки круто в Клубі.

- Чому люди ходять в гори?

- Ті, хто там був, і так знають, а ті, хто не був - все одно не зрозуміють. 
    Туристична мудрість.

Вітаю, мій бідолашний друже (або подруго, в особливо запущених випадках). Якщо ти читаєш ці рядки, то причин цьому може бути тільки 2: тебе примушують це робити недоброзичливці (щоб познущатися над тобою) або ж ти втратив надію знайти деінде схожу інформацію і, у відчаї, сподіваєшся роздобути її тут. І є певна вірогідність, що ти її тут таки знайдеш, хоча одразу мушу тебе попередити, що поради, описані нижче, працюють «в квартирі Іваненків пів дев'ятої вечора», тобто «в квартирі Петренків о 7 ранку», вони можуть і не спрацювати. Якщо попереднє речення тебе заплутало ще більше, то так і мало бути 😄.

Отже, ти зібрався (лась) в гори (*В цьому місці автор вважає за необхідність прояснити один момент: в тексті найчастіше буде зустрічатися звертання до осіб чоловічої статі. Хоча сказане повною мірою стосується і дівочок. Просто не хотілося перевантажувати текст отакими (лась) вставками. Простіть мене).

Як правило, ця слизька (хоча, кажуть, що це залежить від погоди) доріжка у більшості починається з груповушки (маються на увазі групові походи), хоча є окремі персонажі, які полюбляють цим займатися наодинці (туризмом тобто). Швидше за все, якщо ти не школяр чи студент профільної спеціальності, яких може примусити піти в гори необхідність, ти до цього рішення прийшов несподівано. В тебе, напевно, є знайомі, які піддалися згубному впливу цього заняття і тепер намагаються завербувати в свої лави чим-побільше новачків. А ти, хоч і вважаєш себе сильною особистістю, якось непомітно піддався цьому впливу і теж почав марити отими горами. 

Тебе, людину, яка успішно опиралася сотням мотивуючих фотографій і постів в ФБ; яка не піддавалася на жодні вмовляння почати вести здоровий спосіб життя; яка на спроби витягнути себе на пробіжку, демонстративно переверталася на дивані; вдалося, нарешті, зламати якимись розповідями про пригоди в горах? Як низько ти впав…

Але, що сталося, те сталося – ти добровільно попросився в туристичне рабство (причини цього дивовижного феномену психологи досі не можуть розгадати і тільки фрейдисти щось стиха там бубонять про батька і продовгуваті предмети, маючи на увазі, очевидно, трекпалиці) і скоро твій перший ПОХІД (саме з такою інтонацією і невимовним захватом в голосі, вимовляють це слово твої майбутні мучителі). І треба намагатися жити з цим далі. А от про те, які саме кроки зробити для того, щоб підготовка до майбутньої подорожі пройшла максимально безболісно (насправді так не вийде, але ж я мушу вас заспокоїти) я тобі і розповім.

Перш ніж перейти безпосередньо до порад, вважаю необхідним спочатку пролити сльози світло на етапи або кроки, через які проходять багато хто з починаючих туристів.

КРОК ПЕРШИЙ: ЗАПЕРЕЧЕННЯ. Найперша реакція, коли людина помічає за собою бажання піти в гори – це заперечення цього, дивовижного за своєю абсурдністю, факту. Спочатку в цьому важко признаватися, навіть собі – «як це в гори? з рюкзаком на плечах? ночувати в наметі? та ні, хлопці, дякую, але я нормальний». А потім поступово приходить усвідомлення того, що мимоволі сам починаєш уявляти себе на їхньому місці, мариш тими краєвидами, від яких перехоплює подих, і фантазувати як звучатимуть з твоїх уст «охотничі та рибальські історії» (Аве Подерв’янському!) про похід. І ця думка чим далі, тим більше не дає тобі спокою. Ця стадія проходить сама по собі, просто треба трохи часу, щоб ви звикли до ідеї піти в гори з рюкзаком.

КРОК ДРУГИЙ: ГНІВ. Після того, як ти набрався сміливості і признався собі, що тобі хочеться в гори, приходить черга наступного етапу – гніву. Ти не можеш зрозуміти як так сталося, що тебе заразили потягом до цього «безглуздого і дурного» заняття. На цій стадії можлива реакція, коли ти відкрито почнеш «гнати» з туристів, висміюючи все, що стосується походів. Ти можеш відчувати злість на себе, на тих, хто тобі про ті гори розказав, зрештою на самі гори і того, хто придумав ті «дебільні» походи.

КРОК ТРЕТІЙ: ТОРГИ. Побачивши, що гнів не допомагає, а потяг до подорожей природою (в нашому випадку – горами) не проходить, людина найчастіше починає торгуватися (знову ж таки, сама з собою):

- «Можна ж не йти в гори, а, наприклад, просто поїхати на природу і влаштувати там бух пікнік, як всі нормальні люди».

-  «Ну добре-добре, пікнік не варіант. Можна тоді по Дністру сплавитись, в мене колега так минулого року робив з дітьми, казав класно».

- «Що і сплав не варіант? Супер, але іншим разом? Чорт! Ну раз без гір нікуди, то можна ж поїхати на екскурсію, на Синевир, наприклад, чи Сирно-винний тур по замках Закарпаття?»

- «І екскурсії не підходять? Та що ж таке! Ок, в гори так в гори. Але похід без ночівлі і рюкзаків – пішли, походили і вернулись назад. Так же ж можна?»

- «С***, б****! Та й** твою м***! Що це за х**** така твориться? І так не підходить? Хочеться оце реально з цим непідйомним рюкзаком по 8 годин лізти вверх на гору? І ніяких більше варіантів? К****!»

КРОК ЧЕТВЕРТИЙ: ДЕПРЕСІЯ. Четвертий стадія – депресія, і це найтяжчий і найболючіший етап. Вона буває двох видів («та, яку видів і та, яку не видів»). В першому випадку жертва починає уявляти, які сценарії її жахливого майбутнього можуть втілитися в життя, в результаті походу. Тут дуже добре, якщо цей етап проходитиме під наглядом кваліфікованого спеціаліста (за плечима якого хоча б десяток походів, і, як мінімум, 1 з них був в непролазних єб*нях), який зможе розвіяти ці безпідставні страхи:

«Ні, випадків, коли турист вперше пішов в гори і в першому ж поході загубився насмерть (навіть не питайте як це), не було».

«Звірі там є, але вони бояться людей ще більше, ніж інтроверти».

 «Ні, так як в фільмі «Еверест» не буде і балонів кисневих там не треба».

«Ні, це не кисневі балони, я дивлюся тобі прямо в очі і я тебе не хочу надурити - це балони для газового пальника, клянусь».

«Дикі гуцули не такі небезпечні, як ти думаєш, головне їх не дражнити (особливо випивкою)».

«Якщо ти травмуєшся в поході, то ніхто тебе не залишить помирати наодинці (з тобою обов’язково хтось посидить)».

 «Якщо буде стільки погодних катаклізмів, як ти описуєш, то ми не те що в гори, ми з хати не вийдемо».

«Ніхто не помре з голоду – в нас вдосталь харчів, і це ти ще не знаєш, які смачні шишки».

Ну і далі в тому ж дусі …

Після цього, у гру вступає інший варіант депресії – історії про те, як «от друг брата маминої тітки, дядя Валєра, колись ходив в похід і в нього там таке сталося, що прямо капєц, і він от досі з тим мучиться, і ото досі не може тойво-во. Ото й ти нікуди ні-ні, а то ну як «вот ето, вот всьо, вся вот ета вот русафобія» і шо тоді?».

Тут доцільно звернутися до голосу розуму і розповісти, що всі ці історії – це дурниці. Що в поході горами, при дотриманні елементарних правил, менше небезпеки, ніж в прогулянці містом вночі. І хоч потенційний ризик травмуватися дещо вищий ніж зазвичай, але ж і уважність, і концентрація в поході теж зростають.

КРОК П’ЯТИЙ: ПРИЙНЯТТЯ. Ось так, поступово ми й підводимо «пацієнта» до заключного етапу. Розуміння того, що «дати задню» вже не вдасться, а ідея піти в гори не подінеться з голови – примушує діяти. Тут, на щастя, логіка сідає за капітанський штурвал (так-так, навіть у дівчат) і наш неофіт починає шукати порад, які б допомогли зробити його перший ПОХІД незабутньою подією. І саме в цей ключовий момент, на сцені, підступно усміхаючись, з’являється автор власною персоною і підсовує беззахисній жертві туризму оцей текст 😎.

Одне з найголовніших питань, які хвилюють всіх новачків в першу чергу: ЩО ТРЕБА ВЗЯТИ З СОБОЮ В ПОХІД? Швидка відповідь – все необхідне і нічого зайвого. Але нехай вас не збиває з пантелику простота цієї фрази.

НЕ МОЖНА ПРОСТО ТАК ВЗЯТИ І

СПАКУВАТИ В РЮКЗАК ТІЛЬКИ ПОТРІБНІ РЕЧІ

ПРОДОВЖЕННЯ -  Клуб Анонімних Туристів. Частина 2