«БП»
- Розкажіть про походи з Бодьою в двох словах
[Увага!!! До відома усіх читачів цього тексту: він був написаний в далекому вже 2016 році, а події, описані в ньому мали місце ще раніше - в 2015. Він (тобто текст) не призначався для широкого загалу і взагалі був створений як результат обіцянки автора написати-таки відгук про похід. Жодного уявлення про те, які наслідки буде мати цей набір слів, як і про те, ким насправді виявиться головний герой, автор на той момент не мав. Проте минали роки, а історій та людей, які не знали з чого все починалось (але хотіли б дізнатись), ставало все більше. Тому я вирішив опублікувати ті історії, що збереглись, починаючи з першої. Свідомо нічого в тексті не змінював – щоб ви побільше мучились. Enjoy!]
Піддавшись численним проханням поціновувачів мого літературного таланту описати нарешті пригоди непристойно великої групи
В процесі розмови з Богданом на тему «походу на День Конституції-2016» зайшла мова про те, що всі адекватні і вдячні туристи вже описали свої незабутні враження від «Походу на ДК-2015». Причому багато з них, не маючи змоги стримати свої сильні почуття, почали це робити ще до офіційного закінчення походу. Тож тільки моя обіцянка щось написати лишалась невиконаною.
Я не буду робити тут похвилинний опис походу (чим трішечки зловживали учасники походів минулих років), і думаю мені вибачать це учасники того неймовірного дійства. Тим паче, що я не сумніваюсь, що всім без винятку запам’яталися неймовірно цікаві місцини Боржави, яка славиться різноманітністю своїх краєвидів і здатністю здивувати пересічного туриста, який виходить попастися на її чорничних схилах (на жаль, ми там були трохи не в «сезон» і тому чорниць було дуже мало).
Натомість, я почну з невеликої передісторії. Отже, за декілька років до того як я вперше мав необережність піти з містером Х******** в похід, я чув багато диких історій про «Бодю Всемогутнього». Він був майже міфічним персонажем, який «ничтоже сумняшеся» міг 2 рази вийти на Говерлу за один день (причому другий раз випадково), кинути 10 палок за раз (в багаття, а не те, що ви подумали), заблудитися в 3 соснах, а потім продиратися через, в принципі, непрохідні зарослі жерепу, нічого не їв в походах, бачив в повній темряві (в 4,7 раза краще ніж кицька, не кажучи вже про кота), мав абсолютний слух і міг лежачи в своєму наметі, визначити з пляшки якої ємкості неофіти, котрих він водив по Карпатах, наливали «чай», а також пукав ультразвуком і, взагалі, був характерником (інакше чим, як не його чарами, пояснити, що кількість людей, які добровільно приходять до нього в туристичне рабство, щороку зростала). Оскільки, на той момент, я сам був вже досвідченим довб... туристом, в якого за плечима було декілька абсолютно сюрреалістичних походів з людьми різного ступеня неадекватності, мені стало цікаво. А цікавість – це шлях у майбутнє, як писав великий Лесь Подерв’янський.
Отже, в 2014 році на День Незалежності я вийшов з ним на Говерлу, але оскільки небо було в той день проти нас, ми змушені були повернутись назад, не пройшовши очікуваний маршрут. В принципі, похід був як похід, нічого надзвичайного і надприродного я не побачив. Тому коли дізнався, що на День Конституції в 2015 році планується похід Боржавою, то взагалі розслабив свої хлібобулочні вироби – мовляв, що мене там може здивувати. І навіть обіцянки Богдана, про справді крутий похід, який ми ніколи не забудемо, я успішно пропустив крізь вуха.
І от похід-2015 почався, як не дивно, в доволі бадьорому темпі (я ж бо чув «історії» про те, як Бодя бере в похід «сліпих, глухих й калік, в надії що Бог добавить вік» © - які ходять горами, як мокре горить). Та що я буду придумувати - перший день дався мені тяжко. Я, навіть, почав переживати, що не зможу підтвердити високе звання «лося»/«коня». І вже ввечері, смакуючи шикарний плов (так-так, вам не почулося – це ще були часи старих добрих лампових походів з казанком, тушонкою і черговими), я думав чому було так тяжко. Підкріпивши свої роздуми добрячою порцією «чаю», я прийшов до висновку, що мені так тяжко було йти протягом дня – через кілограм макаронів, які я по доброті душевній поклав собі в рюкзак, а зовсім не через те, що я доволі давно не мав відчутних фізичних навантажень, а також періодично прикладався до пляшки Зака з так званою «свяченою водою».
Щойно ми знайшли місце підходяще для стоянки нашої «маленької» компанії (все-таки 13 наметів, то вам не хухри-мухри), як побачили вігвам, якщо можна було так назвати споруду, яку зводили п’яні борсуки, не інакше. З’ясувалось, що у вігвамі тимчасово проживає, як він сам себе називав, «характерник». Поводив він себе достатньо дивно, що не могло не насторожувати (я тоді ще не знав про Шипіт, if you know what I mean). Найгарячіші хлопці нашої групи одразу ж запропонували Боді «негайно відпи*дити його і хай іде собі». На що Бодя мудро сказав: «Ну що ви, хлопці, ми ж цивілізовані люди – відпи*димо його завтра зранку». І натомість наш керівник придумав інше вирішення цієї проблеми: по складеному ним розкладу, всі хлопаки чергували по черзі біля багаття цілу ніч (принаймні, таку версію зранку ми озвучили Боді).
Наступний ранок почався з суперечок різних наївних членів нашої групи з Бодьою, на предмет замотування тканинами різних ділянок їхніх ніжних тіл, аби не згоріли ті ділянки. Всі аргументи тих, хто був проти замотування, розбивалися об суворе: «Замотуйтесь!». Коротше справедливість в той раз не восторжествувала, і Бодя переміг (хто б сумнівався).
Протягом того дня (2, якщо хтось втратив нитку розповіді) було стільки різних неймовірних краєвидів, що я досі не можу згадати жоден з них (тут я трошки кривлю душею – Боржава насправді класна, але трохи нудна), ще й погода нам всіляко сприяла. Група, фонтануючи енергією (бо ж «характерник»-самозванець лишився невідпи*дженим) увімкнула зразу 5 передачу і змогла зупинитися тільки ввечері. Причому, всі наочно побачили, хто насправді характерник, а хто лох з вігвама – Бодя нашаманив шикарне місце стоянки біля самісінького джерела. Хоча туристи, яких ми зустріли за 200 метрів перед тим місцем, пили воду з калюжі на дорозі і клялися що не те, що води, а й полянки ніякої нема ніде поблизу.
Ввечері веселилися як могли: витоптували траву, ставили намети, варили вечерю, надували кУльки (навіть не смійте питати «для чого?»), їли-пили, грали в показуху (Бодя взяв участь тільки 1 раз, але й того вистачило), потім травили з хлопаками анекдоти, поки нас не розігнав Бодя (хоча тоді нам здавалося, що то теплий літній дощ). Коротше - вечір вдався на славу!
Наступний день буде вписаний 3-метровими золотими літерами в історію «туристичного ідіотизму». Хоча зранку нічого не провіщало біди. Йшлося дуже добре, реально не було в кого кинути палку, щоб не відставав. Добре пам’ятаю ще польову лабораторію по виробництву знаменитого карпатського кокаїну, замасковану під колибу з бринзою, а потім як в тумані (хоча ні сиру не їв, ні вурди не пив – бо чув історії про тих, хто в поході з Бодьою таке спробував). В кінці дня, ми прийшли на місце стоянки (за нашою версією, але не за Бодіною) і пішли шукати воду. На превеликий жаль ми нічого не знайшли, якщо не рахувати ножа (який в принципі, слабо підходить для готування вечері). Не дивлячись на те, що на годиннику була 7 вечора і всі були втомлені, бо за день вже пройшли 27 кілометрів, Бодя наказав всім йти далі, по маршруту 4 дня. «Смеркалось» …
Йшлося добре, незважаючи на пройдену відстань, яка зробила б честь не те що пішим туристам, а й велосипедистам. Сюр почався, коли в якийсь момент Бодя, погрожучи страшними карами і залякуючи нещасних туристів (насправді він просто показав палкою в ту сторону, що вже говорить про те, яка в нього влада над людьми) скерував групу прямо в ліс. Там, маскуючись під стару дорогу, нас чекав справжній пи*дець. Бодін пи*дець.
Ситуація, окрім втоми, ускладнювалася сутінками, які насувалися тим швидше, чим нижче ми спускалися. Відчуттям, що «Великий і Могутній» заблудився («причому в 3 соснах, су*а, була ж нормальна стежка, вже б до села доходили» - коментар одного з учасників, який просився залишитись інкогніто) помаленьку проникалась вся група. Коли ж, нарешті, побачили просвіт вирубки внизу, радості не було меж – та як виявилось зарано. Підійшовши до початку вирубки, Бодя промовив свою знамениту фразу: «Ану, *****, розсосались по склону!». За допомогою сліз, соплів, матюків і погроз розібратись з Бодьою внизу (ахах!) ми якось пройшли вирубку і почалапали вниз розбитою лісовозами дорогою (хвала небесам, що не було дощу). Якраз на цьому етапі походу багато учасників, яких емоції переповнювали вже давно, почали активно ділитися враженнями від походу (фрази попадались такі, що зробили б честь будь-якому будівельнику, моряку чи чоботарю). Аж тут за поворотом стоїть Бодя (цікаво, коли він встиг нас обігнати – він же йшов останнім?) і вітає всіх із закінченням походу.
В нормальних походах тут була б поставлена крапка, але не в поході з Бодькою. Саме на цій, здавалось би, фінальній ноті епічність пригоди почала зростати в геометричній прогресії: пошук місця для ночівлі на 13 палаток о 12 годині ночі, перехід річки по містку, який частина наших туристів в іншій, спокійній ситуації, в житті би не перейшла, розкладання наметів на чиємусь сінокосі (хлопці домовились з якоюсь бабою, що скраєчку поставлять пару наметів), вечеря. І вишенька на торті – коли з листка зачитали точний (аж страшно ставало – як???) опис подорожі «БП». Як виявилось, він передбачив все – до останнього матюка. Достойне завершення шикарного дня)))
Але цього Боді здалося мало і він, очевидно, щоб добити остаточно бідних туристів, зранку послав нам ще одне випробування. Спочатку нам здалося, що це муха – щось монотонно заважало спати. Висунувши голови з наметів ми побачили стару бабу, що стояла на відстані і тільки те й робила, що проклинала нас за те, що ми потоптали її сінокос, хоча вчора сама ж дозволила там ставати. Ні вибачення, ні пропозиції компенсувати втрати (там втрат було на 200 гривень, а ми пропонували 400) не допомогли. Більше того, через хвилин 5 її голосіння їй на підмогу прийшла її дочка і вони почали це робити вдвох. Нагадую, що на годиннику була 6 ранку, а лягали ми о 1 ночі. За 10 хвилин ошалілі від втоми і прокльонів туристи зібралися і, посилаючи промені добра і щастя в сторону старої карги, пішли шукати краще місце. Яке вони, як водиться в Карпатах, не помітили вчора вночі. Місце було шикарне і всі неймовірно зраділи. Так Бодя знов показав свою силу і став всєнародним любімцем. Далі все було добре і тільки мить від’їзду розлучила їх, тобто нас.
Бодя в черговий раз (після невеликої перерви) довів – ходити з ним в гори, то не коників з гамна ліпити (чим привабив ще більше туристів). Прощаючись, Бодя пообіцяв всім, що наступний похід буде набагато тяжчий за цей. Тому, якщо хтось готовий продиратись крізь жереп, збирати росу з наметів, щоб попити, відбиватися від ведмедів і диких гуцулів та готувати вечерю з поживного карпатського листя і гілок, то він, Бодя, вже готовий таких ідіотів записувати. Далі буде…
Shurik ©
Львів, 2016
Коментарі
Дописати коментар